Державна установа «Херсонська фітосанітарна випробувальна лабораторія Держпродспожив служби»

E. cucumeris поширена у Північній Америці та була занесена до Азорських островів (Португалія) близько 1979 р., пізніше — до материкової Португалії та Іспанії. E. papa описана як новий для науки вид у 2004 р., також виявлена в Португалії та Іспанії. E. subcrinita та E. tuberis походять із Північної Америки, проте поки не виявлені в межах регіону EPPO.
Усі види переважно пошкоджують картоплю (Solanum tuberosum), хоча дорослі жуки можуть живитися листям й інших Пасльонових культур. За морфологією це дрібні жуки довжиною 1,5-2,3 мм, із темним забарвленням тіла, вкритого щетинками. Важливими діагностичними ознаками є форма передньоспинки, щільність пунктирування, характер опушення надкрил та будова статевих органів. Личинки циліндричні, білі з темною голівкою, довжиною до 5 мм, розвиваються у ґрунті біля коренів картоплі.
Дорослі особини вигризають у листках характерні дрібні дірочки, схожі на постріли дробом (1–1,5 мм). Личинки E. cucumeris утворюють шорсткі ходи в бульбах, тоді як E. papa та E. tuberis завдають серйозніших пошкоджень — утворюють довгі коркові ходи під шкіркою бульб. Для E. subcrinita вірогідні дані щодо пошкоджень бульб відсутні, але дорослі особини також пошкоджують листя
Шкідники поширюються разом із зараженою насіннєвою і продовольчою картоплею, рослинними залишками та ґрунтом. Також можливе перенесення дорослих жуків із вітром чи транспортними потоками. Заходи запобігання поширенню шкідників передбачають використання лише здорового посадкового матеріалу, що має фітосанітарний сертифікат, а також заборону ввезення картоплі та ґрунту з регіонів, де зареєстрована присутність Epitrix spp. Важливим є регулярний моніторинг полів і ретельне обстеження імпортованих партій. Стежте за нами, щоб дізнатися ще більше інформації про світ фітосанітарної безпеки, натиснувши відповідну позначку в профілі. Пізнаємо світ та озброюємося проти небезпечних організмів разом! Джерело світлин

Батьківщиною виду є Північна Америка, де він росте в Канаді, США та Мексиці. Окрім того, ценхрус поширився в Південній Америці (Аргентина, Венесуела), Австралії та в країнах EPPO: Бельгії, Франції, Греції, Хорватії, Угорщині, Італії, Ірані, Ізраїлі, Марокко, Румунії та Україні. В Україні він зафіксований у південних регіонах та в рудеральних середовищах існування.
Ценхрус довгоголковий – це однорічна або короткоживуча багаторічна злакова рослина заввишки 20-90 см. Стебла можуть бути прямостоячими або сланкими, часто вкорінюються у вузлах і утворюють щільні зарості. Листки довгі й вузькі, а суцвіття має колосоподібну форму. Плоди утворюють характерні колючі обгортки (бури), які при висиханні стають твердими з гострими шипами. Одна рослина може продукувати до 1000 насінин, що зберігають життєздатність у ґрунті до 5 років. Ценхрус добре росте на піщаних і порушених ґрунтах, уздовж доріг, на луках та полях.
Ценхрус конкурує з культурними рослинами за вологу, поживні речовини та світло, знижуючи врожайність. Колючі плоди забруднюють і пошкоджують врожаї, зменшують товарну якість продукції, а також травмують тварин. В Австралії зафіксовані випадки псування сухофруктів через домішки бурів.
Цей бур'ян, насамперед, поширюється завдяки колючим плодам, які чіпляються до хутра тварин, одягу людей, взуття та сільськогосподарської техніки. Також він легко переноситься із ґрунтом під час обробітку.
Найефективнішим методом боротьби із ценхрусом є інтегрований підхід, що поєднує механічні та хімічні аспекти. Для контролю застосовують гербіциди на основі гліфосату, параквату, флуазифопу, а також ґрунтові препарати. Найкращі результати дає обробка після появи сходів. Також важливо очищати техніку, уникати занесення бурів і проводити агротехнічні заходи для зменшення насіннєвого банку в ґрунті.
Стежте за нами, щоб дізнатися ще більше інформації про світ фітосанітарної безпеки, натиснувши відповідну позначку в профілі. Пізнаємо світ та озброюємося проти небезпечних організмів разом!
 Джерело світлин

Географічне поширення PYDV охоплює Північну Америку, зокрема Канаду (Альберта, Британська Колумбія, Нью-Брансвік, Онтаріо, Квебек) та США (Каліфорнія, Флорида, Індіана, Мен, Мериленд, Массачусетс, Міннесота, Монтана, Небраска, Нью-Гемпшир, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Огайо, Пенсильванія, Південна Дакота, Вермонт, Вірджинія, Вісконсин, Вайомінг). У країнах ЄС і регіоні EPPO вірус відсутній.
Рослинами-господарями переважно виступають дикорослі види родини Пасльонових (Solanaceae), хоча вірус може бути штучно переданий рослинам із родин Apocynaceae (Барвінкові), Asteraceae (Складноцвіті), Brassicaceae (Капустяні), Fabaceae (Бобові), Lamiaceae (Губоцвіті), Polygonaceae (Гречкові) та Scrophulariaceae (Ранникові). У картоплі (Solanum tuberosum) він зустрічається спорадично. Природні випадки зараження реєструвалися, наприклад, у Міннесоті (США) на декоративних рослинах Mirabilis jalapa (нічна красуня), Nicotiana alata (тютюн крилатий), Tagetes erecta (чорнобривці прямостійні) та Zinnia elegans (цинія витончена).

Симптоми включають карликовість, жовтіння та некроз жилок, системний некроз листків, внутрішні некротичні плями в стеблах (особливо у верхніх вузлах), часто некроз серцевини стебел. Під впливом PYDV бульби стають деформованими, дрібними, з тріщинами та внутрішніми некротичними плямами, мають низьку схожість.

Передача вірусу відбувається переважно цикадками — зокрема Aceratagallia sanguinolenta, Agallia constricta та Agalliota quadripunctata. Вірус не передається насінням чи пилком, але зберігається у бульбах, вирощених із заражених рослин, і може зимувати в дорослих комахах-переносниках.

Методи недопущення проникнення ґрунтуються на жорсткому фітосанітарному контролі. Забороняється ввезення комерційних партій картоплі з країн, де присутній PYDV, без дотримання вимог офіційної схеми сертифікації насіннєвої картоплі, яка охоплює цей вірус. Посадковий матеріал має бути отриманий із безвірусного вихідного ядра, а продовольча картопля повинна бути оброблена для унеможливлення проростання.

Стежте за нами, щоб дізнатися ще більше інформації про світ фітосанітарної безпеки, натиснувши відповідну позначку в профілі. Пізнаємо світ та озброюємося проти небезпечних організмів разом!

Джерело світлин

Захід проходив на базі Одеська Фітолабораторія у форматі теоретичних лекцій та практичних занять. Учасники мали змогу вдосконалити свої знання, зокрема щодо загальної характеристики комах, методів моніторингу та дослідження регіональної ентомофауни, шкідників лісу та садово-паркового господарства. Особливу увагу було приділено вивченню чужорідних видів лускокрилих (Lepidoptera), сучасному стану їх поширення в Одеській області та шляхам проникнення нових видів. Також було розглянуто морфологічні та біологічні особливості небезпечного карантинного шкідника — південноамериканської томатної молі (Tuta absoluta Meyr), правила ведення колекційного матеріалу, порядок проведення міжлабораторних порівнянь та методи ідентифікації лускокрилих за будовою генітального апарату. Щиро дякуємо організаторам за проведене стажування!